Есе з історії України

Есе

         Про людей такої величини і величі завжди важко писати. З одного боку, уже нібито все сказано і написано. А з іншого – хіба можна осягнути таку особистість?  Щоб відповісти на це питання, пропоную пройтися  життєвими і творчими стежками Михайла Грушевського,  глибше познайомитися з відомими і невідомими сторінками його життя.

         Кожний народ має своїх національних героїв, які в найкритичніший момент історії втілюють найкращі його риси, піднімають на боротьбу інших і беруть на себе відповідальність за майбутнє нації, ведучи її за собою.  Однією з таких особистостей, без перебільшення, був Михайло Сергійович Грушевський.

         З ім’ям Грушевського пов’язана ціла епоха, епоха становлення української нації.  А ще він був людиною свого часу — часу гострих соціальних суперечностей і жорстокого національного гніту з боку імперської влади стосовно українського народу. Неймовірно, але ще за життя Михайло Грушевський став легендарною особистістю. Перелистаємо сторінки життєвого шляху цього простого і скромного генія.

М.С. Грушевськии (1866—1934) жив і творив українську державність, писав її історію, перебуваючи у самій гущі життя, серед людей і для людей. Він був особистістю, яка не лише мала високі ідейні переконання, а й звичайні людські риси характеру.  Він – визнаний  історик і організатор наукових видань, відомий громадсько-політичний діяч. Прославився вчений своєю 10 –ти томною у 13 книгах працею «Історія України-Руси» Це був  плід копіткої багаторічної роботи, що приніс йому світову славу.

Перше десятиріччя нового, XX століття, внесло корективи в творче життя М.С. Грушевського. На підставі наклепницького звинувачення в «симпатіях до Австрії» його було заарештовано і посаджено в Лук’янівську в’язницю, а потім  депортують разом з родиною до Симбірська.

В 1917 році  він повертається в Україну і поринає в політичне життя. Стає першим президентом Української держави. Керував він на цій посаді від 4 березня 1917 р. по 28 квітня 1918 р. 

Оцінюючи сьогодні політичну діяльність Михайла Грушевського як Голови Української Центральної Ради, ми можемо сказати, що в тих бурхливих подіях 1917- 18 рр., коли Україна відроджувала свою державність, керувати визначному вченому було нелегко, бо й не мав такого досвіду політичного організатора, однак на хвилі визвольних змагань йому довірили цей пост і він, як міг, брався до роботи.

Один із сучасників Грушевського Б. Мартос писав, що вибір упав на Грушевського тому, що «всі... знали його патріотизм, чесність, ерудицію, працездатність та інші якості його ха­рактеру». Окрім того, серед усіх діячів Центральної Ради та усього українського відродження періоду визвольних змагань він, мабуть, найкраще знав політичне життя Заходу, чимало років провівши за кордоном. Очевидно також і те, що він був найвищим авторитетом серед усіх тих патріотів українства, що присяглися на вірність українській незалежній державі.

 Грушевський послідовно і енергійно проводив ідею автономії України і в своїх програмових статях. Він був ініціатором славнозвісних чотирьох Універсалів Центральної Ради. Грушевський 19 листопада 1917 року урочисто виголосив ІІІ Універсал, за яким проголошено Українську Народну Республіку - акт великої історичної ваги. Але найбільшу славу здобув IV Універсал, за яким Українська Народна Республіка проголошувалась самостійною і незалежною державою.

Неспокійні часи на Україні в середині 1918 року змусили Михайла Грушевського відійти від керівництва Української Народної Республіки. Настав період важких випробувань для популярного українського лідера. 

  У кіпці березня 1919 р. Михайло Грушевський виїхав до Праги, а далі доля його зв'язала з Віднем, Берліном, Женевою. Цей емігрантський період також був плідним в його науковому житті, але в 1924 році він повертається в Україну  тому що прагнув продовжувати наукові історичні дослідження на рідній землі.
      Звертаючись сьогодні до історичної постаті видатного вченого-енциклопедиста, державного і громадського діяча ми вбачаємо в його діяльності життєдайне джерело сьогоденного відродження незалежної України.  Ці та інші здобутки ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії. 

Як історик свого народу,Грушевський  своє завдання виконав. Великою заслугою  його  як вченого, є створення цілісної концепції українського історичного процесу. Не меншими є і  заслуги перед народом  як політичного діяча. Грушевському  маємо завдячувати тим, що він проголосив Україну незалежною самостійною державою, що й було зафіксовано IV Універсалом. Перший голова Центральної ради, перший Президент України Михайло Сергійович Грушевський  багато зусиль доклав до згуртування  народу України.

Список використаних джерел

1.     Історія України.: підручн. для 9 кл. загальноосвіт. навч. заклад. / Ф. Г. Турченко, В. М. Мороко. – К.: Генеза, 2009.

2.     В. А. Смолій, П. С. Сохань «Видатний історик України». – К.; 1991

Інтернет-ресурси

http://children.kmu.gov.ua/index.html